Вважається, що вперше кахлю зі зображенням луцького кликуна було знайдено у 1948 році. Так пишуть чимало медіа та науковців. Але це не так. Перша знайдена кахля з кликуном була виявлена, як мінімум, на десятиріччя раніше(!) Щоб зрозуміти хто ж такий Кликун, перейдіть за посиланням: Кликун, хто він? Дивно це констатувати, але в радянських період історики та краєзнавці досліджували вже досліджену до них кахлю зі зображенням Кликуна. Як так вийшло? Неуважність, втрата частини колекцій музею чи щось інше, зараз важко сказати. Можливо, все це одразу. Тим не менше, усі ці роки ЗМІ та науковці пишуть у своїх працях, що Кликун був знайдений у 1948 році. Так "першу" появу Кликуна описує кандидат історичних наук Білоус Наталія в своїй статті в газеті Gazeta.ua. «У старій частині Луцька 1948 року розбирали напівзруйнований будинок. Серед купи цегли й будівельного сміття один із робітників звернув увагу на уламок кахлі з незвичним зображенням: голова чоловіка в ковпаку й верхня частина сокири. Знахідкою зацікавились історики та краєзнавці. Установили, що на кахлі, яку датували XV ст., був зображений міський стражник із пожежною алебардою в руці. Розкритий рот свідчить, що він, окрім того, був кликуном, або глашатаєм. Мав за обов'язок "кликати" – оголошувати – на вулицях і площах накази короля, розпорядження магістрату – міського уряду, сповіщати городян про збір податків і важливі події чи новини.» Скоріше за все, пані Наталія посилалась на праці волинських науковців. Наприклад, на сайті Волинського краєзнавчого музею можемо знайти статтю пані Тамари Садовник, в якій вона робить загальний огляд колекції кахлів музею. «До цього періоду відноситься відома луцька кахля „Кликун” (Р3-1015), знайдена в старій частині міста і передана до музею мешканцем Луцька Прусевичем в 1948 році. У фундаментальній праці „Мистецтво XIV – першої половини XVII ст.”, том ІІ, Київ, 1967 рік, поміщено зображення цілої кахлі. В фондову книгу ВКМ записаний лише фрагмент – рельєфне зображення голови в ковпаку „кликуна” і верхньої частини сокири, яку він тримає (див. експозицію ВКМ). Доля нижньої частини кахлі невідома. Дослідники середньовічного міського самоуправління вважають, що на ній зображений представник тогочасної міської адміністрації, оскільки „Кликун” („глашатай”), той, що скликав на віче, входив в перелік міських посад. Сміливо можна стверджувати, що ця кахля є місцевою, луцького виробництва, оскільки транспортування такого делікатного матеріалу, як кахлі, на той час було важкою справою.» Але за 70 років до статті Садовник Тамари та за десятиліття до "відкриття" кахлі з кликуном у 1948 році, відомий волинський історик Ян Фітцке пише статтю про колекцію кахлів (можна прочитати україномовну версію ТУТ) все того ж волинського музею, де, поміж інших кахлів, згадує кахлю із зображенням лицаря з алебардою. "...решта кафель в формі широкого квадрата або прямокутника, що заповнена орнаментами, в основному фігурними, демонструючи лицарів в повний зріст з алебардою в руці, озброєних наїзників на конях зі списами або екзотичних, диких звірів..." А найцікавіше те, що він не просто згадує цю кахлю, а й розміщує в статті ЇЇ фото. Як сказав Жак Пеше: «Все нове – це добре забуте старе». Потрібно було більш як пів століття, аби виявити що нововиявдена кахля вже кимось відкрита) Про Кликуна сьогодніПерше моє "знайомство" з Кликуном відбулося ще в дитинстві завдяки Григорію Логвину, який у своїй книзі «По Україні» (1968) використав зображення кликуна як логотип Волині на шмуцтитулі однойменного розділу. (Така собі айдентика для Волині та Луцька, може варто б було його робити як лого?). Самого кликуна він описує так: «На іншому рельєфі тих же часів бачимо "кликуна" - нічного міського сторожа, обов'язком якого було ходити вночі з алебардою по місту і кричати: "Обережно з вогнем!" У наївних формах і водночас гострому виявленні характеру відчуваються щирість і простосердість народного майстра.» Я вважаю цей опис чи не найкращий, який описує суть нашого героя. Нині у Луцьку спробували повернути популярність Кликуну використовуючи його як одного зі символів міста. На жаль, через недостатнє вивчення питання, його суть доволі спотворена і образ набув не надто характерні для нього особливості. Так, в місті 4 скульптурки Кликуна, де немає ні алебарди (основного атрибуту) ні характерної лише для луцького варіанту шапки. Замість цього вони мають трубу та шлем на голові. Також, у замку є й живий Кликун, який сповіщає з вежі замку лучан та гостей про те, що настала певна година. Він теж без алебарди та з "лєвою" шапкою. І ніби добре, що є намагання відродити такий чудовий символ, але для чого було змінювати основну діяльність та риси Кликуна, мені не зрозуміло. Тепер луцький Кликун нагадує всі ті європейські відповідники звичайних оголошувачів новин, а не серйозну постать в місті, від якої залежали життя містян, адже одна іскра і місто могло згоріти до тла... Можливо, ще є шанс та можливість повернути Луцькому Кликуну його луцькі особливості, аби його основне завдання в середньовіччі було видиме як для лучан, так і для туристів. Будь-яке копіювання, зокрема частин текстів чи зображень, публікація і републікація, передрук, чи інше поширення інформації у засобах масової інформації, наукових працях тощо забороняється без попередньої згоди.
|
|